Немає совісті — прикиньтесь, ніби є.

Порвалася днів сполучна нитка. Як мені уривки їх з'єднати?

— Ось флейта, зіграйте на ній щось.
— Принце, я не вмію.
— Але я вас прошу.
— Але я не знаю, як взятися за це.
— Це також просто як брехати: перебирайте отвори пальцями, вдуйте ротом повітря і з неї поллється найніжніша музика.

Є багато на світі, друже Гораціо, що й не снилося нашим мудрецям.

Що людина, коли він зайнятий лише сном та їжею? Тварина, не більше.

Дивіться, з яким брудом ви мене змішали. Ви збираєтесь грати на мені. Ви приписуєте знання моїх клапанів. Ви впевнені, що вичавите з мене голос моєї таємниці. Ви уявляєте, що всі мої ноти знизу догори вам відкриті. А ця маленька річ навмисне пристосована для гри, у неї чудовий тон, і тим не менше ви не можете змусити її говорити. Що ж ви думаєте, зі мною це легше, ніж із флейтою? Оголосіть мене будь-яким інструментом, ви можете засмутити мене, але грати на мені не можна.

О, жінки, вам ім'я – віроломство!

Якого диявола люди ніби мене товчуть між небом і землею!

Блаженний, у кому кров і розум такого ж складу, він не народжений під пальцями долі, щоби співати, що та захоче.

Як часто нас рятувала сліпота,
Де далекоглядність тільки підводила.