Відтепер і на віки віків приймаємо тебе на нашу кухню! В ім'я духовки та дека! В ім'я сковорідки та ополоника! Омле—е—є!

— Ну, що забралися, інваліди?

— Так, шеф, і ми не інваліди.

— Льова, якщо людина не має  мозку — він інвалід?

— Так.

— Ось бачиш, вірний діагноз.

— Бачу, що ви знайомі?

— Не просто знайомі, Вікторе Петровичу — мій перший шеф, мій учитель.

— А тепер учень приїхав дати майстер—клас учителю. Потрібно купити зошит для конспекту.

Відомий шеф—кухар Поль Бокюз одного разу сказав:« Життя – це маленька кухня, на якій ми готуємо страви під назвою« Щастя». На цій кухні ми самі собі шеф—кухарі, і тільки нам вирішувати, які інгредієнти ми додаватимемо до наших страв. Важливо пам'ятати, що універсального рецепту немає, тому робіть, пробуйте щось нове. І, можливо, тоді наприкінці вас чекатиме нагорода.

— А куди це ви?
- У запій, хочете зі мною?
— Ні, дякую. Ніколи там не був.
— Даремно, чудове місце.

— А мені казали, що у цьому ресторані шеф-кухар — жінка.
-... Я по гороскопу діва.

- У вас заброньовано?
- Ангеліна, ти взагалі, чи що?! Не впізнаєш мене?
— Я не знаю, чи можна вас впізнавати чи ні.

- Шефе, а як правильно називається шеф-кухар жінка? Шефіня?
— Помилка природи...
— А... ну тоді в нас у залі сидить помилка природи із сусіднього ресторану...

— Як можна було здогадатися потягти дитину до підпільного казино?!
— Я її хотів урятувати від депресії!
- Кулачними боями?
— Це бадьорить!

— Взагалі, тільки я вирішую, хто працює на моїй кухні, а хто ні. Резюме у хлопця пристойне.
- Ти його навіть не читав.
— Я з досвіду знаю, що резюме у синіх папках дуже добре.