— Не будь таким боягузом!

— Якщо я помру, то ти назвеш мене героєм?

— Мабуть.

— Але поки що я живий, я боягуз.

— Боюся, що так заведено. Славу отримуєш тоді, коли не можеш їй насолодитися.

— Я завжди думав, що в іншій ситуації ми були б хорошими друзями.
— Так...
— Якби ти не був самовдоволеним пихатим бовдуром.

Камелот побудований на довірі та відданості. Ніхто не зруйнує його, доки ми дотримуємось цих ідеалів.

— Потрібно сховати батька.
— Чому б не замаскувати його?
- Це спрацює.
— Можна переодягнути його жінкою.
- Інші пропозиції?
- Переодягти його слугою.
- Так краще.

— Коли ти сам станеш королем, тоді ти й зрозумієш, що такі рішення доводиться приймати. Королівству загрожують темні сили.
— Я знаю, що чаклунство — це зло, батько, як і несправедливий суд. Так, я буду королем, я ще не знаю яким, але я знаю, в якому Камелоті я хочу жити — у ньому покарання відповідатиме злочину.

— Ти навіть не уявляєш, скільки разів я рятував тобі життя.
— Якщо я колись стану королем, то зроблю тебе придворним блазнем.

— А запаси? Я не донесу все.
- Я понесу Гвен.
- Вона  важить удвічі менше.
— Хочеш, щоб я ризикнув безпекою королеви і щось ніс?
- Я візьму її.
- Вона  моя дружина.
— Я обережний.

- МЕРЛІН!
— Позбався його.
— Гаюсе, не бачив мого нікчемного слугу?
— Боюся, ні.
- Точно?
— Може, він у таверні?
— Таверна, звісно... Ну, він у мене потанцює! [Артур іде]
— Навіщо про таверну?
— сказав перше, що спало на думку.
— Наступного разу говори друге.

— Намагаєшся командувати?
- Так, сир.
- Подобається, так?
— Загалом приємно.

- Ти не одягнений!
- Від тебе нічого не приховаєш.