- Привіт, Бетмен! Злови свого найлютішого ворога!
— Супермен — мій найлютіший ворог.
— То він зовсім не злий!
— Ну, що ж... У такому разі, лиходія поки що немає. Я просто воюю з кількома людьми. Люблю битися.
- На добраніч!
- Сер, уже ранок.
- СВІЄЕЕЕЕЕЕ!!!
Бетмен пішов... О, ні-ні! Стійте! Бетмен повернувся — забув кинути мікрофон.
— Чому ви звели цю штуку з одним сидінням?
— Тому що у нас лише один Бетмен.
Привіт мама. Привіт тато. Сьогодні я знову врятував місто. Ви б точно мною пишалися.
— Комп'ютере, як мені сховати Джокера до лікарні Аркхем шляхом найменшого опору?... Комп'ютере, ти мене чуєш?!
— Здрастуйте, майстре Брюсе. Я щойно заблокував ваш доступ.
- Чорт!
— Сер, настав час розпрощатися з нездоровими звичками. Ви не можете провести все життя на самоті, чорному одязі та без нічного сну. Небагато відповідальності вам не зашкодить. Пропоную вам розпочати з виховання вашого сина.
- Пробач. Ось зараз я взагалі не розумію, про що йдеться.
— Ви усиновили сироту на світському рауті.
— Це ж був сарказм!
- Комп'ютер, я вдома!
- Назвіть пароль.
- "На-на-на-на-на-на-на, Бетмен!"
- Дякую.
- Завжди будь ласка.
На Бетмена сподівайся, а сам не лишай.
- Чи готовий ти слідувати за Бетменом і отримати пару життєвих уроків?
- Звичайно! А де ремінь безпеки?
- Урок перший - життя не дає таких ременів.
— Ласкаво просимо додому, сер! Запускаю плей-аркуш Бет-печери. Щось цікаве сталося сьогодні, сер?
— Я знову врятував місто. Це було круто. Пора б уже й підкріпитись.
- Альфред залишив вам лобстера в холодильнику, сер.
— О, смакота! Швидше б! Сьогодні заслужив... Реально заслужив...