Вона посміхнулася, і мені здалося, що весь світ став світлішим.

— Але ти не мусиш мене чекати. Ніколи. Дуже страшно чекати на щось.
— Це ти не розумієш, Роббі. Страшно, коли нема чого чекати.

Найгірше, коли треба чекати і не можеш нічого вдіяти. Від цього можна збожеволіти.

Наше минуле навчило нас не заглядати далеко вперед.

Як це дивно: люди знаходять справді свіжі та образні вирази лише коли лаються.

Мені хотілося сказати їй що-небудь, але я не міг.... І навіть якщо потрібні слова приходять, то соромишся їх вимовити. Усі ці слова належать минулим століттям. Наш час ще не знайшов слів висловлювання своїх почуттів. Воно вміє бути тільки розв'язним, все інше штучно.

— Не  маю ніякого горя, — сказав я. - Голова болить.
- Це хвороба нашого століття, Роббі, - сказав Фердінанд. — Найкраще було б народитись без голови.

Вона користувалася своїм чоловіком, як інші люди Біблією — для цитування.

Люди ще більша отрута, ніж алкоголь чи тютюн. (Люди куди небезпечніша отрута, ніж горілка та тютюн.)

У наш діловий вік  треба вміти бути романтиком.