Спочатку ти мовчиш, бо придумав причину образитися... Потім незручно порушити мовчання. А потім, коли вже все вже забудеться, ми просто забудемо мову, якою розуміли один одного...
Докладніше
— А що робити, якщо все навколо ну зовсім навперекій?

— Ну... дуль його знає! Думаю, треба на деякий час розслабитись і просто плисти за течією.

— Для тих, хто не вміє плавати, це втопиться?
Докладніше
— Ну чому ці курки вміють літати, а ми ні? Це ж несправедливо!

— Натомість у нас більше розуму та багатий духовний світ.

— А нафіга воно треба, як не вмієш літати?
Докладніше
— Знаєш, якщо дуже сильно заплющити очі... то виникає відчуття, що перед тобою щось дуже важливе і хороше, тільки ти ніяк не можеш це розглянути...
— З відкритими очима та сама фігня!
Докладніше
— Як тобі не страшно сидіти на самому краю?
— Справа в тому, що поки ти боїшся висоти — вона  сильніша за тебе.
— То я її не боюсь! Якраз навпаки! Вона  мені подобається настільки, що я боюся одного разу не стриматись і стрибнути в неї.
Докладніше
- Гей! Ти чого, кіт, навернутися захотів?
- Ні. Мені просто подобається, що коли сидиш на самому краєчку, світ здається трохи іншим.
— Краще чи гірше?
- Не знаю. Просто інший. І від цього вже приємно.
Докладніше
А ще вона побачила море. Раптом увесь світ перестав існувати для неї, і лише безкрайній простір тихо лежав перед очима. Серце забилося так, що, здавалося, сльози ось-ось бризнуть із очей.
Докладніше