А якщо не сказати всього, отже, нічого не сказати.

Є в мені щось мені неприємне.

Вчителька подарувала медальйон, на ньому було написано: " Лінь - мати всіх пороків".
З гордістю носила медальйон.

Весна у квітні. Днями випав сніг, потім вилізло сонце, потім сховалося, і було почуття, що навесні важкі пологи.

Невже я вже така стара? Я ще пам'ятаю порядних людей.

Жінка у театрі миє сортир. Прошу попрацювати в мене, прибирати квартиру. Відповідає: "Не можу, люблю мистецтво ".

…На ніч я майже завжди читаю Пушкіна. Потім приймаю снодійне та знову читаю, бо снодійне не діє. Я знову приймаю снодійне і думаю про Пушкіна. Якби я його зустріла, я сказала б йому, який він чудовий, як ми всі його пам'ятаємо, як я живу їм усе своє довге життя … Потім я засинаю, і мені сниться Пушкін. Він йде з тростиною Тверським бульваром. Я біжу до нього, кричу. Він зупинився, подивився, вклонився і сказав:«Дайте мені спокій, стара б... Як ти набридла мені зі своєю любов'ю».

Бог мій, як прошмигнуло життя, я навіть ніколи не чула, як співають солов'ї.

Невихованість у зрілості свідчить про відсутність серця.

Нещасною я стала у шість років. Гувернантка повела до приїжджого«звіринця». У маленькій кімнаті в клітці сиділа худа лисиця з очима людини. Поруч на столі стояло корито, в ньому плавали два крихітних дельфіни. Увійшли п'яні, галасливі обірванці і почали тикати в дельфінове око, з якого бризнула кров. Нині мені 76 років. Усі 70 років я цим мучаюся.