Будь—яка розгадана загадка здається потім напрочуд легкою.

Закінчуються не казки, це герої з'являються і йдуть, коли їхня справа зроблена.

— Ти питаєш, як я почуваюся?! — Закричав він. – Та цього жодними словами не висловиш! Все одно що... — він змахнув руками, — все одно, що весна після зими, все одно, що промінь у листі! У душі у мене зараз все відразу – труби, і лютні, і всі пісні, які я чув!

— Хотілося б мені, щоб це сталося іншим часом — не в мій.

— І мені б теж, та й усім, хто дожив до таких часів. Але обирати не дано. Ми можемо лише вирішити, як розпорядитись своїм часом.

— Адже це шлях у безнадійність. Я сказав би, що це безумство, не шануй я вікову мудрість Елронда.
– То безнадійність чи божевілля?

Знаєте, яке в мене почуття? Наче я всередині пісні – розумієте?

Ельф тямущий дасть пораду, скаже«так» і тут же« ні».
(У ельфа та вітру не питай поради: обидва скажуть у відповідь — що так, те й ні.)

...якщо гинуть великі, то з малих великий попит.

Про тих, хто повернувся, казок не складають та пісень не співають. Які до кінця йшли, ті – інша справа. А кінець, знаєте, не завжди буває хорошим, для героїв...

Швидше за все, наприкінці шляху він стане як скляна посудина з чистим світлом усередині – для тих, хто вміє бачити.