І що ж мені робити з життям, що залишилося? Жити на шиї у батьків, писати щоденники, ходити на танці, ловити кайф, лягати під будь—кого? Звучить непогано. А що, як мені залишилося, скажімо, п'ять років?

Пізніше мені здавалося, що я рятував життя, вбиваючи деяких із них.

Знаходячись у в'язниці, я знав: якщо мене випустять, я продовжу вбивати. А ще я знав, що мене ніколи не випустять.

Ласкаво просимо в реальність, малюк. Як тобі бути дорослим? Не хвилюйся, це з тобою ненадовго.

Нас можуть звинуватити за те, що ми смокчемо члени, але принаймні нас не можуть звинуватити у виробництві таких же членососів.

Я відмовляюся обмежувати спектр моїх відчуттів; змирись з цим чи йди, вибір за тобою, але я не збираюся змінюватися.

«Пізніше я помітив, що у нього на шиї татуювання – переривчаста червона лінія та напис«ріж тут». Я лише слідував інструкції».

Бог дарує вбивцям пластичні обличчя. Ми часто здається слабкими і дурними; пройшовши на вулиці повз Потрошителя, ніхто б не подумав:«Цей малий виглядає так, ніби вчора на вечерю з'їв нирку дівчинки».

Мені вони не здалися дурними. Їх просто не навчили висловлювати свої думки.

Він любив героїн, але зневажав свою залежність від нього, як і необхідність мати когось поруч.