У хвилини всепоглинаючого страху людина здатна полюбити кожного, хто розділить з ним цей страх. Достатньо бути поряд. Хто б це не був.
Там, у Люксембурзі, я вперше зрозумів, як важливо, щоб у тебе був хтось, за ким ти сумуєш...
Якби вибори могли хоч щось змінити, політики вже давно оголосили б їх поза законом.
Ти знаєш, що в нього найблакитніші очі, які я тільки бачила у своєму житті? Знаєш, звісно...
Стук серця, двох сердець, є вона і він, темно, пізня ніч, вони біжать і сміються, дощ промочив одяг і волосся, вони кудись ховаються, чути звуки поїздів, у них мокрі обличчя, погляди, раптом проскакує іскра, дотики, пристрасть, поцілунки, хвилина, мить, мокрі обличчя, мокре волосся, мокрі губи, переплетення доль, заплутані думки і ще більш плутані почуття. І світ, що пульсує життям.
Неможливо запізнитися, коли на тебе ніхто не чекає.
Він, мабуть, не любить нашийників. Мабуть, як і ти. Я ніколи не одягну на тебе нашийник. Чоловіки в нашийниках все одно не повертаються до своїх жінок. А я хочу, щоб ти повертався. До мене. Будь вільним, але прокидайся вранці поруч зі мною.
Злість на самого себе завжди найсильніша, тому людина і прагне якнайшвидше спрямувати її на когось іншого.
Вони писали один одному про дуже інтимні речі, але одна справа писати, і зовсім інша — зустрітися віч-на-віч, пам'ятаючи про те, що було написано.
Якщо Бог є, Він повинен постійно плакати. Ридати він повинен, ***ь! Він повинен вити і на колінах просити у Софі прощення...