На цій планеті існує одна велика істина: незалежно від того, ким ти є і що робиш, коли ти по—справжньому чогось бажаєш, ти досягнеш цього, адже таке бажання зародилося в душі Всесвіту. І це є твоє призначення на Землі.

Яку нісенітницю іноді несуть люди. Право, краще вже спілкуватися з безсловесними вівцями, яким би тільки їсти та пити. Або книги читати — вони розповідають неймовірні історії, і саме тоді, коли хочеться їх почути. А ось з людьми гірше: брякнуть що-небудь, а ти сидиш як обпльований, не знаючи, що сказати у відповідь.

Погляд показує силу душі.

Якщо я — частина твоєї Долі, колись ти повернешся до мене.

— Але навіщо тоді стільки книг?
— Щоб зрозуміти ці кілька рядків...

Відкрий на будь-якій сторінці книгу, подивися на руки людини, стасуй колоду карт, прослідкуй політ яструба в небі - неодмінно знайдеш зв'язок з тим, чим живеш у цю хвилину. І справа тут не так у самих речах, як у тому, що люди, дивлячись на них, відкривають собі спосіб проникнути в Душу Миру.

Та коли любиш, не можна ні стояти на місці, як пустеля, ні мчати по всьому світу, як вітер, ні дивитися на все здалеку, як ти. Любов - це сила, яка перетворює і покращує Душу Світу. коли я проник у неї вперше, вона  мені здалася досконалою. але потім я побачив, що вона - відображення всіх нас, що і в ній киплять свої пристрасті, йдуть свої війни. Це ми живимо її, і земля, на якій ми живемо, стане краще чи гірше залежно від того, краще чи гірше станемо ми. Ось тут і втручається сила любові, бо, коли любиш, прагнеш стати кращим.

Можливо, Бог  створив пустелю для того, щоб людина посміхалася деревам.

Той, хто втручається в чужу Долю, ніколи не пройде своєї власної.

Коли один день схожий на інший, люди перестають помічати те хороше, що відбувається в житті кожного дня після сходу сонця.