Навчися відрізняти страхи корисні від шкідливих страхів. Корисні попереджають про небезпеку та дозволяють уникнути її, вони мобілізують на боротьбу. А ось шкідливі, навпаки, забирають волю до дії, знекровлюють та знесилюють.

У період залицяння наречений і наречена прагнуть не душевного комфорту, а сильних почуттів. Потім усе змінюється. Вони вже не так старанно стежать за своєю зовнішністю і не так старанно готуються до розмови. На зміну красномовству приходить раціональна небагатослівність. Сухий майже адміністративний стиль спілкування, обмін репліками на рутинні теми.

Мужній той, кому труднощі не заважають здійснити благородне та сміливе підприємство, кого перешкоди не змушують відступити на півдорозі до мети. Він діє всупереч усьому, ведений почуттям справедливості, без якого мужність не має сенсу.

У пору мого дитинства в Толедо існувало кумедне забобон, що нібито допомагає відвадити небажаних візитерів: слід було тільки поставити за дверима мітлу. От би й страхи цих шкідливих гостей можна було відігнати так само просто!

Навіяти страх дуже вигідно. Варвар майже завжди досягає свого.

Страх — великий загарбник і, як і всі загарбники, прагне розкласти дух  переможеного. Він здатний цілком заволодіти свідомістю особистості, зіпсувати стосунки з оточуючими.

Загроза передбачає слова або дії, які віщують небезпеку, шкоду або покарання, що очікують людину. Це символічне попередження зла.

Влада символів над нашим життям є очевидною. Прапор, гімн чи слово здатні викликати патріотичні почуття. Добре слово втішає і тішить. Образа розлючує . _ Ну, а страшна історія лякає.

Ми існуємо між спогадами та уявою, між примарою минулого та примарою майбутнього, ми воскрешуємо пережиті страхи і вигадуємо нові загрози, не можемо розібратися в собі, плутаючи реальність та вигадку. На довершення всіх бід нам недостатньо перейматися тривогами сьогоднішнього дня — ми починаємо розмірковувати над тривогами дня вчорашнього і зрештою починаємо боятися самого страху, який підступно підкрадається, множиться, шириться.

Нарцисічна особистість поглинена спогляданням власної краси, власної важливості або власного страждання і за допомогою психоаналітика смакує його, зручно розташувавшись на ложі смутку.