Я хотів, щоб ти дещо в ній зрозумів, хотів, щоб ти побачив справжню мужність, а не уявляв, ніби мужність це коли у людини в руках рушниця.
Можна витягнути людину з бруду, але не можна витягнути бруд із людини.
Не обов'язково виставляти напоказ усе, що знаєш. Жінці це не личить. І по—друге, людям зовсім не до смаку, коли хтось розумніший за них.
…Хоч нас і побили заздалегідь, за сто років до початку, все одно треба воювати та намагатися перемогти.
— Я хотів би, щоб ти стріляв на городі по бляшанках, але знаю, ти почнеш бити птахів. Якщо зумієш потрапити в сойку, стріляй їх скільки завгодно, але пам'ятай: убити перемішника великий гріх.
Я вперше чула, щоб Аттікус про щось сказав - гріх, і запитала міс Моді, чому гріх.
— Твій батько має рацію, — сказала міс Моді. — Пересмішник — найнешкідливіший птах, він тільки співає нам на радість. Пересмішники не клюють ягід у саду, не гніздяться в винах, вони тільки й роблять, що співають для нас свої пісні. Ось тому вбити пересмішника - гріх.
Просто є такі люди, вони... вони надто багато думають про те світло і тому ніяк не навчаться жити на цьому...
Що б там не було, а всяка юрба складається з людей. Вчора ввечері містер Канінгем був частиною натовпу, але він залишався людиною. Будь-який натовп у кожному маленькому південному містечку складається з людей, яких ми знаємо, із звичайнісіньких людей, і це не дуже для них втішно, чи не так?
Вона знає, що я знаю, як вона намагається. А це дуже важливо.
— Атікус, ти, мабуть, не правий.
- Як так?
- Ну, адже майже всі думають, що вони мають рацію, а ти ні...
- Вони мають право так думати, і їхню думку, безумовно, треба поважати, - сказав Аттікус. – Але щоб я міг жити у світі з людьми, я перш за все маю жити у світі з самим собою. Є в людини щось таке, що не підкоряється більшості, це його совість.
- Ні, Джіме, на мою думку, всі люди однакові. Просто люди.
— У твої роки я так думав. Якщо всі люди однакові, чому вони тоді не можуть ужитися один з одним? Якщо всі однакові, чому вони так задаються і так зневажають одне одного? Знаєш, я, здається, починаю щось розуміти. Здається, я починаю розуміти, чому Страшила Редлі весь вік сидить під замком... Просто йому не хочеться на люди.