– У кожній людині поховано тисячі інших людей, – м'яко відповів Антуан. - Десятки тисяч. Ті, ким він міг бути. У кожному з нас захований і поет, і злодій, і душогуб, і святий, і моряк, і летун. Нам не дано прожити тисячі життів, ми вибираємо з них одну-єдину, часто помиляючись при цьому. Але коли ми зробили колись вибір… треба пам'ятати, ким ти міг стати. Треба нести у собі всі свої не прожиті життя.
— Саме я можу ховатися вічно, — каже Темний Дайвер. - На відміну від тебе.
Усміхаючись, дивлячись на нього. Нечисть боїться посмішки більше, ніж хреста та святої води. Усі підлості робляться з серйозним обличчям. Вся гидота походить від того, що хтось злякався посмішки. Не важливо, своєї чи чужої.
Змінюються люди. Імперії вічні - навіть розсипаючись на порох вони продовжують жити. Незмінними, переможними — у кадрах хроніки, у рядках літописів. Змінюються люди – їм складніше. Навіть залишаючись безсмертними, вони помирають.
Глибина не вміє думати, вона лише живе. І бореться за життя, як уміє.
Ми дивимося на світ крізь окуляри з товстими кривими шибками, які нам одягли в дитинстві. Ці окуляри - виховання, культура, менталітет. Їх не позбутися ніколи.
- Влада - ось ваш Бог, Кей. Вона туманить і твій розум.
— Я не прагну до влади!
— Прагнеш. Але розумієш її інакше. Тобі не потрібна мішура титулів та тисячі юних самок. Тобі не потрібно право дарувати вічне життя. Ти вбивця – по суті своїй. І влада для тебе – свобода дарувати смерть.
Адже можна пережити все що завгодно, якщо ти не розм'якла панночка. Піднятися після будь-якого приниження. Зробити все для перемоги.
Зніми рожеві окуляри, вони не йдуть твоїм голеним щокам.
Коли в жінці бачать лише нафарбовану гарненьку дурню - простіше.
Можна любити зиму і нести в собі тепло, можна віддавати перевагу літу, залишаючись уламком льоду.