Чому люди не бояться ображати інших, адже все може повернутися бумерангом до них... Це порівняно з пружиною. Можна стиснути її пальцем вщерть, але коли відпустиш, то вона вистрілить аж до стелі. Чим міцніше ти її стиснеш, тим сильніше вона  вдаряє тебе...

Усі, хто живе не за законом соціуму, стають ізгоями.

Твій успіх – це завжди чиясь поразка. Якщо ти сьогодні витягла щасливий квиток, то когось іншого доля їм обділила. Нічого не дається в житті просто так, і за успіх доводиться платити за прайс-листом. Як дорогий успіх, дізнаєшся не відразу...

Людям до всього є справа, особливо до того, що їх не стосується...

Чому дитячий світ простий і зрозумілий, у ньому все дозволяється, а у світі дорослих одні заборони? Заборони на справжні почуття, на фантазії, на сміх у той момент, коли тобі хочеться сміятися, а не коли це можна або ти мусиш, у стилі тупих ситкомів.
Дитина відкрита всьому новому, йому все цікаво. Але ми дорослі змалку його огороджуємо і забороняємо: не можна, почекай, ти ще маленький, не твого розуму справа, підростеш — дізнаєшся.
Діти тицяються в усі кути, як сліпі кошенята, нічого не розуміючи. Сотні разів поранившись про них, нарешті розуміють що до чого і стають дорослими, переповненими комплексами та страхами.

Нічого не залишається безкарним. Будь-яке зло  обов'язково потягне за собою розплату, яка буде жорстокішою! Такий закон життя! Відплата існує і землі і небі! А прокляття падають на голови проклинаючих…

Ми починаємо шлях вниз тоді, коли думаємо, що ми найкращі і немає нам заміни.