Люди погано переносять страждання тих, кого люблять.

Пам'ятай: ми шалено закохані один в одного. Якщо раптом захочеш поцілувати мене, не соромся.

Моя увага привернула їжа. Булочки і яблуко цілі, а ось сиру виразно поменшало.

— І ти їв без мене!

Власне кажучи, мені все одно просто шукаю до чого причепитися.

— Їв? Ні, нічого я не їв.

— У такому разі сир з'їв яблуко.

— У тебе... дуже гарна пам'ять, — говорю я, запинаючись.

— Я пам'ятаю все, що пов'язано з тобою, — відповідає Піт, прибираючи мені за вухо пасмо, що вибилося. — Це ти ніколи не звертала на мене уваги.

— Натомість тепер звертаю.

— Ну, тут у мене мало конкурентів. Мені знову хочеться неможливого: сховатися від усіх, закрити віконниці. Під вухом чую шипіння Хеймітча:«Скажи це! Скажи!» Я ковтаю грудку в горлі і кажу:

— У тебе скрізь мало конкурентів.

Не можна виявити слабкість. Інакше допомоги не чекай. Жалюгідним виглядом нікого не здивуєш. А ось стійкість часто викликає захоплення.

Ти прийшла добити мене, сонечко?

Навряд чи вороги розгадають наш задум, адже нам і самим ні чорта не зрозуміло.

Те, що я відчуваю, має належати лише мені.

Перемогти страх найважче. Саме його ми запам'ятовуємо особливо міцно — із почуття самозбереження.

Знаєш, ти могла б прожити сотню життів і все одно не заслужити на нього.