Сонце ще не зникло за горизонтом, але вже зібралося на спокій, а місяць був схожий на снігову сову. Над містом лише на годину здійнявся гігантський дрімаючий птах, ім'я якого — сутінки.
Останніми днями я часто думав про наслідки мого вчинку. Я ніколи цього не впізнаю. Знаю лише, що вчинив так, як вважав за правильне. Насамперед, для себе. Але зробив замало для того, щоб спати спокійно.
— Знаєш, я помітив, що, незважаючи на те, що на своєму шляху, у цих славних шинках і мебльованих кімнатах, ти зустрічаєш різних дівчат, до речі, багато з них дуже милі, нікого з них ти не залишив поряд. Все одно рано чи пізно повертаєшся до цієї відьми. — Ну, вона ж таки відьма.
Коли протверезіють. І насититься хвилинною владою, кров'ю та добром сусідів. Тільки буде трохи пізно. Тому що герцог Удальна не дозволить, щоб голота вирішувала в його країні, кому жити, а кому померти. Більшість із тих, хто зараз мріє про райське життя та новий світ, — уже покійники. Про це я знаю, знає Пугало і навіть проповідник. Не підозрюють лише ті, хто влаштував анархію.