Маркіз де Ранрой, мій батько, завжди вчив мене, що доблесть дається нам не від народження. Все залежить від того, що ми зробили в житті.

Міські мури будуються з уламків сіл.

Ніколя раптом подумав, що кожна людина залишається наодинці зі своєю самотністю; і ось його старий друг також частенько приховував, ховав від своїх друзів страждання, властиві його віку, за тим, що на перший погляд здавалося кокетством, але насправді було почуттям власної гідності.

Приготуйтеся, мій любий друже, до того, що вам доведеться зіткнутися з найгіршим мішком двору, з тією породою людей, які безсоромно поєднують удавану відданість із честолюбством. Їх легко виділити серед інших — вони рачки повзають перед сильними світу цього. Але зривайте з них маски, і перед вами з'являться зовсім інші люди.

... всюди встигати незримо і перетворитися на дух міста, всюди притаманний і практично невідомий галасливому натовпу.

Знайти правду завжди було непросто. Іноді справедливості можна було досягти такими способами, які за інших обставин здалися б негідними.

Очевидність нас засліплює.

Якби йшлося про буржуа, то всі законності було б дотримано. Коли ж настане день, коли закон буде один для всіх — для слабких і сильних цього світу?

Сьогодення — дитя минулого, і завжди слід розібратися у минулому учасників драми, дізнатися, хто вони насправді, ким хочуть здаватися, що вони про себе говорять і що хочуть, щоб про них думали.

Мене хвилюєте не ви, а тривога про вас у такому делікатному становищі.