З них просто знущалися, коли оголосили їх вільними. Так, їм дали повну свободу подихати з голоду, і цією свободою вони користувалися щосили!
Думка про благодійність ображала його, виводила з себе, він вважав, що благодійність - це милостиня, нерівність, освячена милосердям.
З початку страйку голод посилював образи, люди відчували потребу у взаємних зіткненнях.
Ще один банк, мій милий друг, ще один банк! Коли б я кудись і вклав гроші, то в якусь машину, та в гільйотину, щоб рубати голови всім цим банкам, які тепер ґрунтуються.
Можна не сходитися у поглядах і поважати одне одного.
Протягом багатьох століть сподівалися зцілити зло милосердям. Але все розвалилося і тепер пропонують справедливість... Чи можна назвати природу справедливою? Я б назвав її швидше послідовною. Послідовність, можливо, і є природна вища справедливість, яка веде до прямої кінцевої мети, до останнього підсумку загальної великої праці.
Хліба? Та хіба в цьому щастя, йолопи? Адже він їв досита і все ж таки готовий був кричати від болю душевного. У сім'ї в нього розвал, все життя зіпсоване, — і від думки про це в нього підкочували до горла ридання, стогін смертельного борошна. Та хіба вся річ у тому, щоб не знати голоду? Хіба все тоді піде якнайкраще?... Відрізайте кожному скибку хліба, а душу ви не позбавите від жодної прикрості. Ні, ви лише досягнете того, що на землі чаша страждань переповниться, і прийде день, коли люди, як собаки, завиють від безвихідного відчаю, бо вони розпрощаться з бездумним задоволенням своїх інстинктів і піднімуться до страждання., що породжується невгамовними пристрастями.
Ці негідники робітники знову вибрали для свого бунту такий день, коли в мене гості. Отож і робіть добро безсовісним людям!
У кожного свої справи. Хочете жити, як вам подобається, так не заважайте і іншим жити, як вони хочуть. Я всім задоволена, я нікому не заважаю. Я тільки не хочу, щоб у мене кидали брудом люди, які самі сидять по вуха у бруді.
Цивілізація не досягне досконалості, доки камінь останньої церкви не впаде на голову останнього священика.