Коли хтось падає, ризикуючи зламати собі шию, люди чомусь сміються. Чому? Я не знаю. Мудреці ще не пояснили цієї таємниці.
Довелося викликати інший загін поліцейських, щоб навести лад і заарештувати тих, хто бив, тих, кого били, і тих, хто дивився на це.
— А ви ж, Містігрісе, неабияка каналія.
- Пане, ви мені лестите! Я всього лише ваш відданий слуга і готовий покласти життя.
Король розмірковував про благоденство свого народу. Він спав.
- Ви мене не любите.
— Як це – не люблю? Я вам не бажаю жодного зла. Навіть навпаки. Хочете? Цей палац буде вашим. Напишіть вашому батькові, покличте його в гості, якщо це принесе вам задоволення. А мені все одно. Ви вже не покараєте, якщо я вас чимось образив. Я ж дроворуб. Дроворубом народився, дроворубом і помру! Та ви не плачте! Чого ж тут плакати?
Все спокійно. У митниці вкрадено не більше, ніж звичайно. Три сварки між матросами. Шість ударів ножем. П'ятеро відправлено до шпиталю. Один помер. Подій немає. Верхнє місто. Податок подвоєний. Добробут та моральність зростають. Дві жінки померли голодною смертю. Троє чоловіків побили своїх дружин. Десять дружин побили своїх чоловіків. Тридцять крадіжок. Два вбивства. Три отруєння. Подій немає.
Ну, чи є на світі дроворуб, який орудує сокирою так спритно, як син моєї матері?
Якщо людина нічого не хоче, значить, у неї є все, чого вона хоче. А якщо в нього є все, чого він хоче, то він щасливий.
Звісно, слава – гарна річ, але й вона має свої незручності. Прощай, спокійне життя! Кожен ледар вважає своїм священним і невід'ємним правом знати краще за ваше, про що ви думаєте, що любите і чого хочете.