Будь—яка розгадана загадка здається потім напрочуд легкою.

Закінчуються не казки, це герої з'являються і йдуть, коли їхня справа зроблена.

— Ти питаєш, як я почуваюся?! — Закричав він. – Та цього жодними словами не висловиш! Все одно що... — він змахнув руками, — все одно, що весна після зими, все одно, що промінь у листі! У душі у мене зараз все відразу – труби, і лютні, і всі пісні, які я чув!

Той, хто дивиться вперед, у майбутнє, не може не розуміти: світ не залишиться тим самим.

— Значить, пророцтва стародавніх пісень по—своєму справдилися! – сказав Більбо.

— Звичайно! – відповів Гендальф. — А чому вони не повинні здійснитися? Ти ж не перестав вірити у пророцтва лише тому, що сам допомагав їх здійснити?

Правильно підібране ім'я  приносить мені велике задоволення. Коли я пишу, я завжди починаю з імені. Спочатку ім'я  – потім історія, а не навпаки.

— Адже це шлях у безнадійність. Я сказав би, що це безумство, не шануй я вікову мудрість Елронда.
– То безнадійність чи божевілля?

Знаєте, яке в мене почуття? Наче я всередині пісні – розумієте?

Ельф тямущий дасть пораду, скаже«так» і тут же« ні».
(У ельфа та вітру не питай поради: обидва скажуть у відповідь — що так, те й ні.)

...якщо гинуть великі, то з малих великий попит.