Мені гидко дивитися,
Як викидають хліб,
Тому що я родом із селян.
Можна зрозуміти,
Як я ненавиджу війну!
Маленький будинок під деревами на березі озера. Дим здіймається над дахом. Якби не він, як безрадні були б будинок, дерева та озеро.
Я сиджу на узбіччі шосе. Водій замінює колесо. Мені не до вподоби там, де я був. Мені не до вподоби там, де я буду. Чому я дивлюся на заміну колеса з нетерпінням?
Коли американський солдат розповів мені про те, як вгодовані німкені з буржуазних сімей продавалися за сигарети, а простіше — за шоколад, і про те, як непідкупні російські жінки, зголоднілі в німецькому рабстві, — я відчував гордість.
Нехтую тих, чиї мізки не можуть наповнити шлунка.
— Як ви зробите, якщо когось полюбите?
— Я створю ескіз цієї людини і постараюся, щоб вона стала схожою на неї.
- Хто? Ескіз?
- Ні, людина.
Як дужі ці м'ясники та ражі.
Вони йдуть — їм тільки дай волю!
Хочу їм крикнути: стійте! Але на варті
Мій страх, і раптом я вигукую: "Хайль!" Не до душі мені низкість, але зараз
У своєму мистецтві я безкрив і сир,
І в брудний світ я сам додав бруд
Тим самим, що схвалив брудний світ.
Садівник сказав мені:«Ваш пес спритний, розумний і куплений з метою охорони садів. А ви його виховали за безглуздим принципом:«Собака — друг людини». Не розумію, за що він отримує жратву?
Вставай, виснажений! Сильний лише той, хто нікого не покинув. Повертайся знову і знову, шкутильгай, повзи, пробивайся, але приведи відсталого.
Дубинка наді мною. Куди від світу подітися?
Він день і ніч зі мною, і зрозумів я тоді,
Що м'ясники, як м'ясники - умільці,
І на запитання: Ти радий? — я мляво крикнув:«Так». Боягуз краще мерця, а хоробрим бути небезпечно.
І став я це так твердити всьому і вся.
Адже я боявся в руки їм потрапити
І схвалював усе те, що не можна схвалювати.