Моє его надто екзистенційно: ну ніяк не хоче вмирати!
— Яка головна спокуса у житті? — Запитали учні Ходжу Насреддіна.
— У житті учня — поганий вчитель, — відповів Ходжа, — у житті працівника — предмет праці, у житті вчителя — старанний учень.
Осмислення особистих переживань схоже на роботу патологоанатома; а заспиртовані шматочки можна передавати для вивчення в інститут самоаналізу або виставляти на ярмарку соціальних контактів.
Будь—яку думку можна пристойно одягнути в слова ; але відбиток ***ства на обличчі невикоріним.
Величезному начальнику личить великі провали.
У своїй підсвідомості виявив чуже. Таке собі свинство.
Я твердо знаю: у світі має бути лад… Я на це сподіваюся. Боязко. Іноді.
Перед тим, як дати людині пораду, непогано вибачитись.
— Утлай човен мого«я» зовсім загубився в океані Буття, — поскаржився Ходже Насреддіну учень.
— Бережися гострих зубів акул Неприборканих Пристрастей і чіпких щупалець восьминога Душевної байдужості, — порадив мудрець, — і рівні пасати Божественного Промислу обов'язково винесуть тебе до архіпелагу Самопізнання.
Життя дає мені їжу для роздумів, але переварити її мої мізки не в змозі. Чи це повинен робити шлунок?