Увійшов отруйник, поставив на стіл світильник і сказав:
— Коли вип'єш напій, почни походжати, як радять знавці отрут. Відчуєш важкість у ногах — тоді лягай. Я стежитиму за дією отрути, за тим, як ціпеніють твої кінцівки...
— І коли дійде до серця?... — запитливо глянув на нього Сократ.
Отруювач кивнув.
- Так. Тоді.
Він подав чашу. Сократ прийняв її, розглянув карбований візерунок, усміхнувся — адже він передбачив, що отруту йому піднесуть у гарній посудині. Кинув погляд на сонячну квітку, натяком здійснив йому вилив — і залпом випив.

Критон був блідий і відчував, що втрачає свідомість, - але тут він помітив: Сократ усміхнувся!
— Хочеш ще щось сказати нам, мій любий? — тихенько спитав старий друг.
Сократ не зводив погляду з золотоцвіту.
— У кожній людині сонце — тільки дайте йому світити...

Я знаю тільки те, що нічого не знаю, але інші не знають цього.

Свого часу Сократ мені сказав:«Одружися неодмінно. Потрапить гарна дружина — станеш щасливим. Погана – станеш філософом». Не знаю, що найкраще.

Єдина справжня мудрість — у усвідомленні, що ми нічого не знаємо.