Дивно поводяться боги. Не тільки наші вади обирають вони знаряддям, щоби карати нас. Вони доводять нас до смерті за допомогою всього, що ми маємо доброго, світлого, людяного, люблячого.

Господи, дай мені смирення прийняти те, що я не можу змінити, волю змінити те, що я не можу прийняти, і розум, щоб не надто виїжджатися.

— Нас можуть чути!

— Ми одне.

— А Бог!

— На нас не гляне:

Він зайнятий небом, не землею!

Не Бог  робить світ таким, а ми люди!

Видно, Бог  художник, інакше навіщо стільки кольорів.

— Я вірю, що Бог утворив світ за шість днів, і на сьомий він створив тебе, щоб ти мене дратував.

Бог не знає, що таке нудьга та суєта – це все винайшли люди.

Бог полюбив птахів і створив дерева. Людина полюбила птахів і створила клітини.

Ми шукаємо Бога в моменти глибокого розпачу. Коли ми щасливі, ми згадуємо про нього набагато рідше. Якщо взагалі згадуємо.

Якщо я припускаю, що між Землею і Марсом навколо Сонця по еліптичній орбіті літає порцеляновий чайник, ніхто не зможе спростувати моє твердження, особливо якщо я додаю, що чайник настільки малий, що не видно навіть найпотужнішими телескопами. Але якби я потім сказав, що коли моє твердження не може бути спростовано, то неприпустимо людському розуму в ньому сумніватися, мої слова слід би з повною на те підставою вважати безглуздям. Тим не менш, якщо існування такого чайника стверджувалося б у стародавніх книгах, щонеділі заучуються як свята істина, і трималося б в умах школярів, то сумнів у його існуванні став би ознакою ексцентричності і привернув би до сумніву увагу психіатра в епоху освіти у ранні часи.